Скандал про згвалтування в тюрмах Грузії – і що він говорить про революцію троянд
Емоційна температура виборів зламала «термометр» в минулий вівторок увечері, коли опозиційне телебачення показало велике відео, кадри, отримані від охоронця грузинської державної тюрми, який втік до Бельгії – на яких інші охоронці і їх начальники катували, глузували, і ґвалтували в’язня за в’язнем, використовуючи при цьому ручки від мітел.
Гнівні демонстрації пройшли в шести різних частинах столиці Грузії, Тбілісі, незважаючи на всі зусилля Іллі II, православного патріарха, і Бідзіни Іванішвілі, опозиційного лідера та мільярдера, які намагались заспокоїти людей.
Єдиний національний рух президента Міхаіла Саакашвілі (ЄНР) відчайдушно сподівається, що все це зникне з телевізійних екранів до дня проведення виборів 1 жовтня, бо люди можуть піти на вибори ковзнувши назад в режим страху по відношенню до Іванішвілі, Росії, який був раніше та в загальну невідомість.
Деякі розумні люди досі намагаються захистити уряд, стверджуючи, що брутальність у в’язницях зустрічається всюди, що її важко викорінити, і що в даний час приймаються відповідні заходи для видалення «хворих» тюремних посадових осіб, відповідальних за недавні зловживання. Хороші аргументи, якщо ми обмежимося інцидентами, безпосередньо знятими на відео.
Та чи було щось більше, за цими злочинами?
Я думаю, що грузини так сильно відреагували на відео будучи переконанні, що вони символізують основну реальність в країні. Те, що люди бачили по телевізору було не окремими випадками, а жорстокою системою, що призводить до дуже специфічної бюрократичної програми насильства: ув’язнених шикують в визначеному порядку, вони тримають свої документи, щоб потім їх побили, з них глузували, і часто принижували.
Так якою була мета цієї системи?
Насправді, це не так уже й важко собі уявити; це не те саме, що дідівщина або ритуали базового навчання, які нам знайомі на Заході. Мета полягає в тому, щоб контролювати людей, показуючи їм, що вони не мають ніяких прав і ніякої влади, і що вони в розпорядженні тих, хто це робить. Грузинські тюремні чиновники робили це просто залякуючи ув’язнених, принижуючи їх і позбавляючи їх почуття власної гідності. (Зґвалтування, звичайно є одним з найстрашніших способів насилля на людиною в культурі, яка і раніше характеризувалась глибоким страхом перед гомосексуалізмом. До того ж, чоловіки, зґвалтовані таким чином, як правило, відчувають себе особливо брудними, зайвими в житті.)
Тим часом зловживання владою відчули багато грузинських бізнесменів. Їх часто раптово відвідувала податкова інспекція або поліція, кажучи, що вони вчинили порушення (реальні або вигадані), відповідальності за які можна уникнути шляхом виплати великої суми грошей через анонімні руки – або віддавши автомобіль, або працюючи над державними проектами безкоштовно, або шляхом надання контрольного пакету акцій своїх компаній.
Ось приклад з особистого досвіду. Деякі деталі змінені, щоб поліція не змогла відстежити джерело: Одну мою подругу несподівано відвідала податкова поліція, яка сказала, що її компанія вчинила якесь правопорушення, за її думкою вигадане, але що ця проблема може бути вирішена, якщо сплатити їм 125,000 ларі ($ 77,000 США). Вона запротестувала, що вона не винна, і не має стільки грошей. Вони відповіли: «Ви можете взяти їх у цих родичів,» вони назвали в кого і скільки просити. Вони пішли далі, «Не кажи нікому окрім родини, і навіть не думай іти в засобах масової інформації або до іноземних дипломатів. Ми знаємо всі ваші джерела доходу, хто ваші батьки і де вони живуть, в якому селі живе ваша бабуся, і в школу ходять ваші діти і де вони грають…. Подумайте про них «. Ніхто навіть не згадує про позов до суду. (Частка виправдувальних вироків в кримінальних судах Тбілісі в будь-якому випадку складає 1 відсоток.) Вона заплатила. Це система фінансового терору. Вона каже: «Ви комаха. У Вас немає ніякої влади. Що ви будете робити те,що скажуть ті, у кого є влада.»
Цей терор виходить також за рамки бізнес-спільноти. У мене є кілька звітів з першоджерел від шкільних вчителів, які говорили, що вони втратять свої робочі місця, якщо не проголосують за Національний рух,або, в одному випадку, якщо вони не захочуть сісти в автобус для тріумфального мітингу Саакашвілі в Тбілісі в Палаці спорту 8 вересня. Національний рух в значній мірі скотився до моделі управління страхом.
Я відвідую Грузію ще з радянських часів, і люди бояться зараз більше, ніж тоді під владою старіючого Політбюро середини 80-х. Я американський громадянин, знаходжусь близько до аеропорту, і я чесно боюся наслідків, коли пишу ці слова. Як в довготермінового спостерігача грузинської політики, у мене склалося враження, що зараз уряд розраховує на страх як вирішальний елемент в перемозі на виборах.
Уряд США, ЄС, ЮНІСЕФ та інші організації, які б мали засудити жорстоке поводження з ув’язненими в Грузії дійсно зробили це; але засуджень замало. Почнемо з того, всі вони закликали до розслідування зловживань з боку уряду Грузії і судів. Президент Грузії Михайло Саакашвілі в середу в ефірі телебачення надав розпорядження по цьому питанню новому прем’єр-міністру Вано Мерабішвілі, міністру юстиції Зурабу Адеішвілі, головному прокурору Муртаза Зоделава, і заступнику міністра внутрішніх справ Георгію Лордкіпанідзе – всі вони підозрюються в тому, що є ключовими організаторами в кампанії терору проти бізнесменів, ув’язнених та інших, поряд з Бачо Ахалая, який був недавно призначений міністром внутрішніх справ (читай: в поліцію), але змушений піти у відставку протягом останніх декількох днів.
Ким би не були винні, вони займають високі посади в уряді Грузії. Серед знятих на відео людей, які брали участь у тортурах над ув’язненими були заступник начальника кримінально-виконавчої системи, наглядач тюрми Глдані, і його заступник. Тим часом було багато доповідей від правозахисних організацій, а також від державного соціального захисника, які скаржилися на тюремну жорстокість протягом багатьох років. Мерабішвілі, який був міністром внутрішніх справ до цього літа, безпосередньо контролював в’язниці до 2008 року. Дмитро Шашкін, який був призначений міністром оборони, коли всі ці люди зазнали знущань минулого літа, був міністром у справах виправних установ після 2008 року.
Так благочестиві заклики президента Саакашвілі до розслідування можуть нагадувати інструкції товариша Сталіна в листопаді 1938 року до Лаврентія Берії, глави радянської таємної поліції, щоб з’ясувати правду за повідомленнями про порушення соціалістичної законності з боку НКВД (сумнозвісний попередник КДБ).
Чи не повинен був Саакашвілі часів революції троянд бути першим, хто викрив би систему порушень та тортур і визнав їх офіційно? Що трапилося з хоробрим молодим Міхаілом, який кинув виклик фальсифікації виборів з оберемком троянд, обіцяв вичистити феодальну корупцію, перемогти мафію, встановити нестійку державу на ноги і рішуче кинув виклик російським eiqrridediukmp танкам?